В агонії безробіття та відсутності грошей українці можуть самовільно загнати себе у пастку судових позовів. Прочитайте це і можливо стаття врятує вам або вашим близьким нерви і гроші

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року Київський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовну заяву мотивовано тим, що Оболонським районним центром зайнятості у м. Києві на підставі поданої заяви від 17 лютого 2015 року відповідачу надано статус безробітного з 17 лютого 2015 року та призначено допомогу по безробіттю з 24 лютого 2015 року по 18 лютого 2016 року. Під час розслідування страхового випадку ОСОБА_1 та обґрунтованості виплати йому матеріального забезпечення були виявлені порушення умов перебування відповідача на обліку як безробітного, зокрема те, що ОСОБА_1 в документах, поданих до державної служби зайнятості під час реєстрації не повідомив про те, що він є засновником, керівником та підписантом товариства з обмеженою відповідальністю «Надрабуд», а тому надання статусу безробітного та виплата матеріального забезпечення відбувалася на підставі недостовірних даних.

Посилаючись на порушення відповідачем частини другої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» щодо обов`язку зареєстрованих безробітних своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення, позивач просив на підставі частини третьої статті 36 цього Закону стягнути з відповідача незаконно отриману ним допомогу по безробіттю за період з лютого по травень 2015 року у сумі 12 783,44 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва у складі судді

Васалатія К. А. від 11 липня 2018 року у задоволенні позову Київського міського центру зайнятості відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Київського міського центру зайнятості, суд першої інстанції виходив з того, що правові підстави для стягнення виплаченої допомоги по безробіттю відсутні, оскільки ОСОБА_1 хоча і є засновником та керівником ТОВ «Надрабуд», однак у період часу з 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року не отримував доходу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року апеляційну скаргу Київського міського центру зайнятості задоволено. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 11 липня 2018 року скасовано і ухвалено нове рішення про задоволення позову.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київського міського центру зайнятості 12 783,44 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на момент реєстрації в Оболонському районному центрі зайнятості у місті Києві та протягом усього часу отримання допомоги по безробіттю відповідач був засновником, керівником та підписантом підприємства ТОВ «Надрабуд», тобто належав до категорії громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, а тому він не мав права на отримання статусу безробітного та, відповідно, на допомогу по безробіттю. Оскільки про цю обставину, яка є умовою для виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, відповідач не повідомив, він зобов`язаний повернути усі здійснені на його користь виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з нього коштів, які отриманні ним як допомога по безробіттю, оскільки він хоча і є власником товариства, однак доходів від його діяльності не отримував.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній малозначній справі з підстави, передбаченої підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зупинено виконання постанови суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

17 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного центру зайнятості із заявою про надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, в якій зазначив, що він через відсутність роботи не має заробітку, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно. Останнім місцем своєї роботи зазначив ПАТ «Міський комерційний банк», посада юрисконсульт, підстава звільнення – скорочення чисельності.

Наказом центру зайнятості від 17 лютого 2015 року ОСОБА_1 надано статус безробітного з 17 лютого 2015 року та наказом від 24 лютого

2015 року призначено допомогу по безробіттю з 24 лютого 2015 року по

18 лютого 2016 року (а. с. 9).

Загальна сума виплаченого ОСОБА_1 матеріального забезпечення по безробіттю за період з 28 лютого до 18 травня 2015 року становить

12 783,44 грн (а. с. 15).

На підставі пункту 18 частини другої статті 22 Закону України «Про зайнятість населення» та Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України та Державної податкової адміністрації України від 13 лютого 2009 року позивачем – Оболонським районним центром зайнятості здійснено розслідування страхового випадку та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітному ОСОБА_1 .

В результаті перевірки було встановлено, що відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців

від 04 червня 2015 року ОСОБА_1 є засновником, керівником та підписантом ТОВ «Надрабуд». Відомості щодо припинення підприємства ТОВ «Надрабуд» у витязі з цього реєстру відсутні (а. с. 10).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_1 є засновником ТОВ «Надрабуд»

з 23 липня 2007 року (а. с. 11-13).

Отже, установлені обставини у справі свідчать про те, що на момент реєстрації в Оболонському районному центрі зайнятості у м. Києві та протягом усього часу отримання допомоги по безробіттю відповідач був засновником, керівником та підписантом підприємства ТОВ «Надрабуд».

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 45 Закону України «Про зайнятість населення» реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту подання особою недостовірних даних та документів, на підставі яких було прийнято рішення про надання їй статусу безробітного, призначення (виплати) матеріального забезпечення на випадок безробіття та надання соціальних послуг.

У частині другій статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» встановлено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що при зверненні із заявою про надання статусу безробітного

(17 лютого 2015 року) відповідач не повідомив центр зайнятості про те, що він є керівником ТОВ «Надрабуд» з 2007 року, видами діяльності якого, зокрема, є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічних обладнанням. Відповідач не міг підпадати під категорію безробітного та отримувати допомогу з безробіття, оскільки як станом на день подання заяви про надання статусу безробітного, так і упродовж всього часу перебування на обліку і одержання допомоги був засновником та керівником юридичної особи, діяльність якої пов`язана із одержанням прибутку та у встановленому законом порядку не була припинена. Отже підстави для надання відповідачу статусу безробітного та призначення йому матеріальної допомоги були відсутні.

Таким чином, установивши, що на день звернення до центру зайнятості ОСОБА_1 належав до категорії громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що він не мав права на отримання статусу безробітного та, відповідно, на допомогу по безробіттю, а оскільки про цю обставину, яка є умовою для виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття, відповідач не повідомив, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача усі здійснені виплати у розмірі 12 783,44 грн.

З урахуванням того, що доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам ОСОБА_1 , викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 05 листопада 2018 року – без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного суду

від 05 листопада 2018 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ЗАЛИШИЛИСЬ ПИТАННЯ? ЗАДАЙ НАМ!